Заяви Віткоффа та стратегія Трампа. Що відбувається з переговорами щодо миру в Україні
Заява спецпредставника президента США Стіва Віткоффа про те, що після переговорів з главою Кремля Володимиром Путіним наближається угода про завершення війни в Україні, багатьох здивувала. Адже, судячи з ситуації на фронті та інших ознак, перспективи близького світу начебто не проглядаються.
Однак важливо розуміти загальний світовий контекст та стратегію Дональда Трампа, до якої вписані переговори про Україну.
Незважаючи на шок від запровадження Вашингтоном мит, у них,як ми вже писали, є своя логіка. Вона пов'язана із прагненням ліквідувати зовнішньоторговельний дефіцит США, що призводить до зростання держборгу та створює величезні ризики для американських фінансових та економічних систем.
Тому Трамп і пропонує всім країнам угоду: або купуйте більше американських товарів і отримуйте доступ на ринок США, або проти вас буде введено мито. Китай відразу ввів мита у відповідь, і тому США продовжують з ним торгову війну. Але багато інших країн виявили бажання домовлятися, зокрема, в Євросоюзі. І вже обговорюються проекти закупівель у США європейцями зброї на сотні мільярдів доларів, а також збільшення постачання енергоносіїв зі Штатів, щоб відшкодувати дефіцит американсько-європейської торгівлі.
Однак Китай веде свою гру, намагаючись створити антиамериканський альянс. Ця гра ведеться і з Європою. І в КНР Трамп зараз бачить головну загрозу, порівняно з якою тьмяніє все інше.
Стратегічна стійкість Китаю та його економки забезпечується також розширенням торгових зв'язків з РФ і доступом до російських природних ресурсів. Причому доступом сушею, що американці ніяк не зможуть перекрити у разі загострення ситуації - на відміну від морських шляхів. Плюс Росія - єдина країна у світі, що має порівнянний з американським арсенал ядерної зброї, що унеможливлює військове вирішення питання з будь-яким альянсом, в якому буде РФ.
Відповідно, завдання Трампа не допустити подальшого зміцнення зв'язків Росії та Китаю, а в ідеалі – зробити Росію частиною глобального Заходу, який у такому разі перетвориться на "глобальну Північ" - самодостатню у військовому та ресурсному відношенні співтовариство, здатне визначати всю світову геополітику на десятиліття вперед.
Це означає радикальну зміну американського підходу, який раніше полягав у відмові розглядати путінську Росію партнером і союзником Заходу і прагненні домагатися зміни влади в Москві, або контрольованого розпаду РФ через її перетворення на конфедерацію з розширенням прав регіонів. І нинішня війна в Україні бачилася не як проблема, а як спосіб досягнення вказаних цілей, а також зміцнення зв'язків із США європейців, наляканих російським вторгненням.
Втім, ще до приходу до влади Трампа така стратегія почала буксувати. Перспективи завдання поразки РФ, яка могла б призвести до зміни влади в Кремлі або до розпаду Росії, ставали все більш примарними після невдачі контрнаступу ЗСУ та провалу заколоту Євгена Пригожина, а ризики продовження війни зростали. Насамперед йдеться про ризик втягування до неї західних країн із загрозою початку ядерної війни та подальшого зміцнення антиамериканського альянсу РФ та Китаю.
Тому зміна західних підходів до війни та відносин з РФ, ймовірно, відбулася б, навіть якщо Трамп не переміг на виборах. Але його прихід до влади та зосередження на "китайській загрозі" різко прискорили такий розворот.
Однак для реалізації стратегії Трампа, спрямованої на міцне пристібання Європи до США, її примус купувати більше американських товарів і на відрив Росії від Китаю і перетворення її на союзницю Заходу заважають як мінімум чотири головні перешкоди.
Перше – Велика Британія. Ми вже писали про приховане геополітичне протистояння Лондона та Вашингтона. В умовах наростаючої геополітичної невизначеності британці намагаються відновити свій вплив у світі, створюючи альянси з різними регіональними гравцями. Наприклад, із Туреччиною. Потенційно альянси можливі з Україною, Польщею та Прибалтикою. Причому з останніми - на базі протистояння з РФ, що прямо суперечить трамповій лінії. Щоправда, через економічну та військову слабкість нинішньої Британії її можливості вести свою геополітичну гру обмежені. Але Лондон може створювати серйозні труднощі Вашингтону у реалізації його стратегії. Наприклад, через блокування судноплавства до російських портів у Балтійському морі (про що говорять все частіше), що Росія може розцінити як акт оголошення війни і що поставить РФ та НАТО на межу збройного конфлікту.
Друга перешкода – наростаюче внутрішнє протистояння всередині Заходу між правоконсервативними колами на чолі з Трампом та ліволіберальними елітами, які представляють Демпартія США та правлячі кола найбільших країн Європи. Для них Трамп - це "фашист" та "диктатор". А тому вони не хочуть, щоб він досяг успіхів у своїй стратегії, оскільки це різко зміцнить його становище в США і збільшить вплив у Європі його правих союзників. Тим більше, вони не хочуть вступати в якесь партнерство з Путіним. Щоправда, з урахуванням залежності Європи від США у військовому плані, європейці поки що побоюються відкрито вступати в конфлікт з Трампом, але неприязнь, що наростає, відчувається сильно і деякі тривожні для Вашингтона дзвіночки вже пролунали. Наприклад, ЄС затвердив введення мит у відповідь на американські товари, які були зупинені тільки після того, як Трамп узяв паузу з тарифами на 90 днів. Також європейці з ходу не відкидають пропозиції Китаю розпочати переговори про координацію торгової політики і намагаються вести свою лінію щодо України, хоча поки що й обережно через ту саму військову залежність від Штатів.
Третя перешкода – Росія. Розуміючи значення РФ для стратегії Трампа, Путін може виставити надто багато умов своєї згоди на світ, які США виконати просто не зможуть чи не захочуть. Крім того, взагалі не очевидно, що він готовий створювати будь-які альянси із Заходом. Судячи з його заяв та дій, він бачить Росію самостійним центром сили, а не молодшим партнером Китаю чи США, віддаючи перевагу балансу на протиріччях між ними та витягуючи свою вигоду (як це робить, наприклад, Туреччина під час війни в Україні). Крім того, ні в кого немає впевненості, що політику Трампа продовжить наступний президент США, який може обнулити всі досягнуті домовленості. Та й входити в конфронтацію зі своїм найбільшим сусідом з Китаєм для Росії небезпечно. Тим більше немає ніякої впевненості в тому, що США здобудуть перемогу в торговій війні з КНР. Це, до речі, пояснює вичікувальну позицію багатьох країн світу, які стежать за тим, хто переможе американо-китайське протистояння.
У той же час не виключено, що Путін може погодитися на зупинку війни в Україні, якщо домовиться з Трампом про умови і дійде висновку, що продовження війни для РФ несе більше ризиків, ніж можливостей, заважаючи зосередитись на більш цікавих та менш ризикованих геополітичних напрямках.
Після завершення війни Кремль продовжить вести свою лінію, яка може і не збігатися з лінією американців.
Четверта перешкода – Україна. Проблема поки що потенційна, проте може виявитися, якщо Володимир Зеленський раптом вирішить відкрито виступити проти Трампа, зігравши на боці політичних супротивників президента США на Заході. Як показали наслідки скандалу в Овальному кабінеті, конфлікт з Трампом для України вкрай небезпечний, оскільки загрожує припинення американської військової допомоги. І хоча європейські лідери та прихильники демократів США енергійно словесно підтримали Зеленського, на практиці нічим компенсувати припинення постачання зброї та розвідданих із США не змогли. І в результаті Зеленський був змушений написати "покаяний лист", визнавши лідерство Трампа, а потім погодитися на припинення вогню по лінії фронту, хоча раніше різко виступав проти цього. Чи й далі Зеленський підтримуватиме курс Трампа, питання відкрите. Вже з'являються сигнали про суперечки Києва і Вашингтона, зокрема, щодо угоди про надра. Трамп знову почав критикувати Зеленського. Крім того, ще не відомо, які умови він висуне Києву після завершення війни і чи прийме їх Зеленський, особливо якщо серед них буде його звільнення з посади президента. При наростанні конфліктів не можна виключати, що відносини України та США знову підійдуть до межі повного розриву, а Зеленський зробить ставку на ворогів Трампа всередині Заходу, ставши одним із центральних елементів антитрампівської коаліції. І подібно до того, як раніше протиріччя навколо України зруйнували російсько-європейські відносини, так і тепер "розворот Зеленського" (якщо таке станеться) може остаточно розколоти США та ЄС. Для самої України це загрожує катастрофічними наслідками. Крім Росії, Київ отримає ворога в особі ще й Штатів. А ось чи придбає він надійних союзників, невідомо. Європа прямо визнає, що не зможе самостійно витягнути військову підтримку України без США. Та й у самому ЄС немає єдності щодо Трампа та політики щодо України. Від далекого Китаю підтримка навряд чи прийде: для Пекіна відносини з Москвою в умовах протистояння з Америкою набагато важливіші, ніж із Києвом. Тобто розрив із Вашингтоном може призвести до різкого ослаблення зовнішньої підтримки України та, відповідно, погіршення позицій на полі бою та у переговорному процесі. Тому Зеленському зараз немає сенсу бити горщики з Трампом. З іншого боку, починати суперечку в Овальному кабінеті ніякого сенсу теж не було. Отже, варіанти розвитку подій можуть бути різні. Хоча згідно з базовим сценарієм Зеленський, безумовно, рвати стосунки з Вашингтоном не збирається, а зробить ставку на те, що Путін відмовиться припиняти вогонь, Трамп за це на нього розсердиться, посилить тиск на РФ і продовжить допомагати Україні.
Але загалом, як бачимо, нова геополітична реальність із різким посиленням протиріч між великими державами та всередині Заходу створює для Києва величезні ризики. Що підвищує важливість для України якнайшвидшого завершення війни.
